?

Log in

No account? Create an account

Previous Entry | Next Entry

Співучою мовою

На сходi:

С е м е н М е л ь н и ч е н к о (йде згори шляхом, зупиняється, здіймо, бриля і ніби зачарований дивується). Ось і любий край, і рідне село! Давно, давно я попрощався з тобою, рідна батьківська оселе, дорога країно. Я покинув тебе ранньою весною; тоді ти була якась сумна, невесела, мов після пожежі, і на токах тільки де-не-де маячив невеличкий стіжечок, дерева були обголені лютою зимою... Тепер ти знов звеселіла; знов пишаєшся в скиртах та в стогах; знов хати заквітчались і потонули в зелені, і тільки де-не-де біліють помеж густими садками,- то виринуть, то знову уринуть, мов лебеді на безкраїм морі. Чи знайдеться ж у світі хоч одна людина, щоб не закохалась на цей любий, тихий та веселий рай? А он далі і церковця божа, а ген ледве мріють вітряки; далі степ, степ синій, як море!.. А он і хата милої - весела та світла, як погляд дівочий. Чого ж це у мене на серцеві ніби похолонуло? Руки тремтять, і голова, мов у вогні, горить... (Підходить до хати). Боже милий! Як тут гарно, скільки усякого цвіту! І свячена верба, що вдвох на вербній з завутрені принесли і посадовили, розрослась навдивовижу; мабуть, часто поливана. А он соняшник як височенно вигнався, ще й голову схилив, наче зажурився і думає тяжкі думи... Нібито він розуміє і сумує, що ось незабаром прийде зима, зв'ялить його, а буйний вітер вирве стебло з корінням і занесе його далеко...
Як гарно! Сльозу пробиває!

На заходi ще краще:

У чорному-чорному вальдi, у чорний-чорний весi, чорна-чорна кобета годувала чорним мильхом чорну немовлю. А потiм пеньондзи скінчилися та всi ймали гешторбен. Ой мутерю моя мутерю, навiщо ж ти мене народила. Невжеж ж щоб я церпял унд мучився.

Сльозу теж пробиває, та ще й ниякої русiфiкацii!

Profile

think
nimmerklug
nimmerklug

Latest Month

December 2017
S M T W T F S
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31      

Tags

Powered by LiveJournal.com